Щастя раз розбив – уже не позбираєш,
Воно, як ваза з кришталю,
А ти чого хотів те й маєш
І не лий ти більш жалю.

Щастя – найкрихкіша річ життєва,
Цю річ втрачати страшно,
Воно втіка, як тінь маєва,
Хоч би й не відпустив нізащо!

Утримати ж його – завдання неймовірне
Бо невловиме, як сльоза,
Якби ж було воно покірне,
Панувала б в нас нудьга.

Господь створив його вредливим,
Щоб до життя ми мали волю,
А життя зробив мінливим,
Щоб за щастя бились ми до болю!