О мій минувший жовтопад,
Твій подих дихає дощем,
Такий уже буттєвий лад,
Рубає листя мов мечем.

Так й серце зловлене кричить,
Й летить на землю, болем, горем,
Душа знервовано мовчить,
І розливається сліз морем.

Життєва сила, світу лад,
Усе летить додолу, крик
Весняний вічно милий сад,
У сірості дощів поник.

На зустріч холоду все йде,
Вже незабаром впаде сніг,
І білим пухом замете,
Весь той тягар що в серці ліг.

Та я поринув в жовту хвилю,
І з листям в вирій відлетів,
Промандрував не одну милю.
Позбавив душу тяжких слів.

Й в весну вернуся повним сил,
З зеленим світлом за плечима,
Із парою красивих крил,
Я птахом прилечу, душі вершина.