Увечері, коли сонце ховається за лінією горизонту, мати говорить своїй дитині: „Спи, синочку, бачиш, сонечко вже давно відпочиває.” Але насправді воно ніколи не перестає світити, бо знає. Що в інші частині земної кулі люди чекають тепла.
Кожен, хто жив, живе чи буде жити в цьому холодному і осиротілому світі, прагнуть тепла, яке б могло зігріти і заспокоїти. Не має створіння, яке б не прагнуло гармонії і краси. Навіть ті, хто вживає наркотики, хочуть спокою та та любові. Чи алкоголіки... чого вони шукають? Приємності від від смаку напою чи ефекту: втечу у світ, в якому не існує болю, де його не лає дружина, не нагадують про борги.
Кожен щось шукає... для себе. Однак доки ми не навчимося дарувати приємність іншим, не зможемо радіти їхннім досягненням і кожній посмішці - будемо найнещоснішими людьми у вселенній. Бо лише серце, яке вміє наповнювати ніжністю інше, здатне само наповнитись радістю і своєю, й іншого.
Прагнемо, щоб зрозумілою для когось була наша душа. Щоб помітивши її чутливі струни ніжно торкнувшись смчком, завмерти в очікуванні музики, що наче тепли легіт вітру змішався з співом пташини. Пісня птаха в ту мить стає частиною вітру, який несе її у піднебесся. І ніхто не може відділити від подиху вітру пташиний спів.
Прагнучи, щоб помітили нашу душу, виставляємо напоказ тіло, яке зодягаємо у навишуканіше ліхміття. Накладаємо на обличчя косметику, яка підкреслює розріз очей, але не здатна розгледіти біль або радість, що ховається у бездонних глибинах людського єства. Ми дозволяємо чужим рукам торкатись нашого тіла, думаючи,що від дотику смичка ось-ось зазвучить музика...
О Боже, яке розчарування! Жодних меодій, лише глухі звуки.... замішання... Чому простір ненаповненої душі стає щораз більшою пусткою, яку ніхто не здатний заповнити...ніхто...
...Для того, щоб у глибинах душі зазвучала музика, потрібно щоб смичок у своїх руках тримав музикант, який розуміє повноту звуків, гармонію акордів, відчував те, чого торкається. І йому не важливо у якому футлярі лежить інструмент – шкіряному чи паперовому – важливо, що він розуміє інструмент, а інструмент його, хоч стільки часу лежав у забутому куточку, в очікуванні свого музиканта.
Не можна володіти тим, чого не любиш. Тимпаче, бути музикантом і не не любити музики.