Щороку восени ми ходили цим парком і збирали листя та каштани. То було так гарно. Пожовкле листя танцювало навколо нас свої веселі танки. Ми раділи, як діти. Хоча мабуть ми і були ними… І так це все було наївно та по-доброму……….
………А коли взимку ми досхочу набігавшись у сніжки й накатавшись на санчатах бігли до неї попити чаю, такого гарячого з бабусиним пирогом чи бутербродами з сиром (які ми так любили), здавалося не було тоді для нас нічого краще! А тоді ми йшли гратися в її кімнату. І забували про час, зовсім. Ми могли гратися годинами. У ляльки чи морський бій, читати байки чи складати головоломки…… Ми завжди знаходили собі якесь заняття. Завжди було весело!
Якось влітку ми пішли збирати квіти та гриби. І то було не стільки того збирання , як веселощів і радості. Ми плели віночки із ромашок і барвінку, годували білочок горішками, а вони пустували неначе малята і наїдалися горішків досхочу (бабуся завжди готувала для них смачненьке). Потім ми робили пікнік десь на галявині. Пили чай з термоса, витягали з рюкзаків фрукти, бутерброди, печиво. Засмагали понаставлявши животики до сонця!.... А ввечері змучені, але страшенно задоволені поверталися додому. І так не хотілося розлучатися. Але ж то було ненадовго, адже зранку ми зустрічалися знову і вигадували щось нестримно веселе та цікаве.
У школі ми звичайно сиділи удвох. Та як не дивно ми ніколи не розмовляли на уроках, ну хіба дуже зрідка! І ми завжди були в курсі того, що розповідалось на уроці. А після школи разом готували домашнє завдання…
Пізніше правда трошки розділилися, коли у музичній школі я пішла на фортепіано, а вона на скрипку. Але то не було нам на заваді, бо після занять вона вчила мене грі на скрипці, а я її на фортепіано.
Коли закінчували школу, то вирішили і поступати разом. Так і було. Ми разом їздили в інститут, разом сиділи на лекціях, разом прогулювали нецікаві чомусь для нас пари… Мабуть тоді я і зрозуміла, на скільки мені пощастило зустріти таку людину. Мою найкращу подругу. На все життя…
Одного вечора вона поверталась додому з побачення. Пізно було, десь біля одинадцятої. А я , як завжди, чекала дзвінка, щоб дізнатись усі подробиці.
Та дзвінок так і не пролунав… Більше… Ніколи…
Їй було всього 18…………