Вже налито по каплі отрут
Вітер Ірина — 2/06/2008 - 23:51
Збірка: Ностальгічні чотирнадцять
Теплі руки, що гріють обличчя,
Мокрі тіні малі, ненаситні,
Посковзнулись, як роблять зазвичай,
Обіцяли, казали, що зникнуть.
Забриніти востаннє. Упасти...
Не жалію за ними ніяк,
Зате, як їм вдалося пропасти
У коханні, у снах? У словах?..
Понеслись, наче водами, весни,
Висихав на обличчі кришталь,
Та приходила осінь. Без чести
Знову повнились слізьми моря.
Затекли усі часті пісками,
Занепали короткі роки,
А та відстань лишилась між нами
На сьогодні? Та ні...Назавжди...
І, минаючи схилену долю,
Я хотіла тебе забувати,
Але тихо до болі-прибою
Я приречена знов допливати...
Знову ж болем вкриваються рани,
Там немає ні поглядів...мук.
У коханні, у снах, між словами
Вже налито по каплі отрут.