ПРО ЖИТТЯ...
Марко Вишневецький — 30/05/2008 - 11:44
Нам інколи важко... Хочемо тікати та нікого й нічого не бачити й не чути . Закриваємось в собі, прагнем змін... Коли я дивлюся в ці очі, то бачу душу замкнену за гратами, що виривається, кричить, благає…
Живемо в епоху великих змін і можемо зробити майже все за допомогою кнопки. Та чи спроможні ми зробити життя щирішим, легшим, ба, навіть теплішим? Ми втратили вміння любити, бо можемо прожити в самоті, ми – самодостатні…?! Ми не любимо помилок, нема отих простих дурниць, що перевертають наш світ. Уже нема писемістів, які не здатні мріяти. А якщо людині вже нема до чого прагнути, зрештою, немає через що шкодувати, а це означає, що вона гине!!! Це не життя, ми - скніємо!
Коли дивлюсь у небо, то чомусь тепер не бачу нічого. Ні неба, ні сонця, лише далеку бездонну пустку. І вам до вподоби таке життя? А як просто все змінити!.. Адже так просто полюбити свою оселю, свою землю… Вийти на вулицю і не дати понівечити її сміттям. Згадати ще про друзів, повірити в силу життя, - і знайти свою дорогу, свою …,а не пройти чужу. Прислухатись до вітру, до співу солов’їв і ти зрозуміти, що ти - не один. Та поки що, насправді все по - іншому.
У нашому світі, на превеликий жаль, найголовніші – Вони! Але Вони - не варті усмішки, сліз, краси! Ми через них забули родину, через них не довіряємо людям.
Ще трохи поплачемо, ще трохи посумуємо – і знову пірнемо в глибини одноманітності життя.
Ні краплі сльози, ні краплі усмішки...
Жорстокі ми стали. Не віримо ні в щастя, ні в долю.
Ми втомилися коритися земним законам. Нам важко обійтися без образ і насміхань. Неначе неживі блукаємо вулицями, чекаючи, що добро і щастя опиниться поруч…, із небуття. Люди, яких ти любиш, відвертаються від тебе. Вони просто кидають тебе, не розуміючи, що роблять, а по собі залишають глибокі рани, що болять більше, ніж тілесні. Ображені, одного разу замикаються в собі і вже не вірять нікому.
А це свідома повільна смерть.
І час тоді пливе вже дуже гірко, до болі нудно. Із цієї порожньої кімнати зневіри нас виведе за руку лише друг, лише той, хто вірить в тебе й дбає про тебе. Дбає, не дивлячись ні на що, не помічаючи перешкод.
Майбутнє твориться уже сьогодні! Давайте подумаємо, сотворимо щастя для себе, а може, й для інших, поки ще не пізно... І небо стане ситнішим і безкрайнім!