Збірка: Біотоки кохання
Він зник, коли прийшла біда,
Коли розтанули світанки.
Він зник, як з друшляка, вода,
Забувши пристрасть обіцянки.
Лишився присмак гіркоти
Від розуміння, що заради
Своєї вищої мети,
Він не побачив привід зради.
Він не почув простих благань.
А може чув… і це злякало?
Бо здійсненню його бажань
Твоє кохання заважало.
Він зник, коли тобі була
Потрібна крапелька надії…
Він зник, а ти ще ним жила,
Жила примарою від мрії.
Тепер пройшли ті чорні дні,
З'явилось в світ життя маленьке,
Що тягне ручки: " Дай! Мені!"
А скоро саже: "Моя ненько!"
А він… Що він? Він поряд – десь.
Можливо бачить їх щоденно.
Але тягар узяти весь
Йому ще не під силу, певно.
Й вона чекає не його –
Пробачити не кожен може…
В коханні не бува – свого!
Воно на спільну чашу схоже.