Звершилось диво - непідкорене скорилось,
І під руками чоловічими зомліло.
Йому в ту ніч нічого геть не снилось,
Поки вона горнулася несміло
До його рук. Хай буде проклятий той ранок,
Коли вони лежали поруч, рідні,
Коли вона, цілуючи, світанок
Зустріла з ним. І свої сльози непомітні.
А він не бачив, він нічого геть не бачив,
Лиш її тіло, що оголене пульсує.
Ну що він значив, що він, вбіса, значив,
Навіщо, не кохаючи, цілує?
Вони не винні геть в тому, що сталось,
Вони лиш ляльки в лапах ляльководів,
та, як прокляття, усе те збувалось,
Чого їм навіть побажати й годі.