2020 рік. Україна.
Fruvajczyk — 30/05/2013 - 11:44
- Добрый день. Мам? Ты дома?
- Привет сыночек. Ну как школа?
- Неплохо. Сегодня учили правящие круги нашей Малороси. - хлопчина закрив двері за собою і увійшов у квартиру. - Мене вигнали з класу за те що я назвав її Україною. - посміхнувся.
- Тихіше! Нас можуть почути. До 23:00 на українській шепотом.
- Ой. Вибач. Я забув.
- Молодець сину, я тобою пишаюся. Але ти дуже нас видаєш. Твої національні побудження - моя гордість, але мене можуть вигнати з роботи, а батька взагалі посадити. Бо як дізнаються про нас, то почнуть копати глибше і те, що батько учасник Національного руху - його погубить
- Мамо, чому так? Чому все так сталося?
- Ой, синку. І не питай.
- Я більше так не можу! Ми з друзями ледве сьогодні не попалися, знову зібравшись за школою, аби порозмовляти на рідній українській, та обговорити день.
- Тихіше! - забідкалася жінка шепочучи.- Таке життя! Партія синіх нас до такого довела.
-Та кому потрібні ті регіони? Хто їх вибрав?
- Народ.
- Як таке могло статися? Мамо, розкажи мені. Як колись було? До них?
- Сину. Тоді, після того як Україна отримала незалежність, не було добре жити. Принаймні, як за кордоном, на Заході. Але ми потроху набирали обертів, не дивлячись на всі старання наших депутатів, які "слуги народу", робили все для себе. І тут одного дня, в країні запанувала смута.
Нашу країну прихлопнули законом про мови, нинішнього міністра- Колісниченка. Тоді люди піднімалися, але все одно нічого з того не вийшло. Народна свідомість була на половину скорена загарбниками.
Потім, по троху, вступаючи в "пакращення", ми почали втрачати себе. Свою свідомість, мову.
- Чому люди не влаштували революцію? Як тоді, Помараньчеву?
- Боялися. За себе, за свої сім"ї. За те, що якби вони почали діяти, то лишилися б без роботи, без засобів існування, а то і взагалі у в"язниці. Тоді по всій Україні регіони почали у всі галузі впроваджувати своїх людей. Освіта, наука, спорт, медицина... Бізнес України був на 70% ними захоплений. Люди йшли у їхню сторону, надіючись забезпечити своїх рідних.
- А зараз ховаються аби спілкуватися на рідній мові, і вмикають в ночі ліхтарики, аби читати книги на українській. До речі, мамо. Який ти батькові подарунок зробиш на день народження?
- Торт медовик. Я нарешті за збереження купила півлітри меду, та трохи мукички.
- Ти серйозно? Невже?
- Так. Я вирішила вас трохи побалувати.
- А як? Ти часто його їла.
- Так, у дитинстві, мама його готувала по неділях.
- По неділях? А звідки у бабусі було стільки грошей на нього.
- О. Тоді нам вистачало ще й на інші солодощі. Ти ж так і ніразу не пробував шоколаду. А я дуже його любила.
- То виходить взагалі було солодке життя?
- Ну, грошей нам на нього вистачало. В нас навіть було м»ясо через день.
- Чому ж зараз так. Ти ж закінчила на тому, що люди йшли до багатих регіонів, аби прогодувати сім"ю.
- О так. Спочатку вони ділилися. А на президентських виборах, то взагалі по сотнях присилали у конвертах. А потім, Митний союз, зближення з Росією…
- І ми мусимо так жити?
- В нас не має вибору. Але ти знаєш - твій батько у таємній організації Націоналістів. Можливо таки вдасться щось зробити.
- Ти у це віриш?
- Я на це надіюся. Наших предків не зламали всі незгоди. Нас принижували сотні років тому. І хто? Московські, а потім російські окупанти. Ми пронесли нашу культуру крізь час. А зараз забуваємо це. Головне – не дати насадити собі антиукраїнські думки. Не дати викорінити нашу мову повністю, не дати забути історію. А головне, запобігти асиміляції.
- Коли це все почалося? Після виборів 2010?
- Так. А чим далі тим гірше. При владі залишалася одна партія. Як ви вчите по історії? Хто тоді був президентом?
- Янукович Чесний, та Азаров Красномовний.
- Правильно. Але згодом зека-маріонетку зняли. Дуже багато клопотів він викликав своїм розумом на прийомах та промовах.
- А Азаров Красномовний?Ми до цього ще не дойшли. Та й навряд чи нам по історії скажуть правду. Ми козаків не вчили. А Помаранчеву революцію із програми нам вирізали. Але тепер я знаю біографію Путіна.
- Азаров правив довго. Допоки не передав правління Азарову ІІ, а сам пішов на пенсію.
- Ми ж демократична держава!
- На паперах. І то в колишньому.
- І що нам залишається?
- Ми дочекалися думаючи, що все налагодиться саме собою. Зараз ж треба діяти.
- А як люди переборять свій страх? Коли все було набагато краще вони не вийшли на вулиці.
- Ми маємо вчитися на своїх помилках. Тим паче крім нас самих, нам ніхто не допоможе.