Холодний, освітлений лікарняними лампами, заповнений блювотою, кров’ю і спермою світ. Лібідо гордо походжає просторами книжки і стискає читача своїми руками-клешнями за плече, усміхається губами намальованими вишневою помадою і заглядає в душу прозорими, вибіленими горілкою, очима.

Книжка складається з трьох творів: Двері (роман), А я яй (повість), Кохання, секс і смерть гарантовані (повість).

Перший твір паралельно розповідає про життя дитини/підлітка і дорослої людини. Бруд кінця 80-х початку 90-х так і хлюпоче в цьому романі. Дитячі образи, світобачення, жаль – усе це вилазить назовні, наче вивернута шкіра замордованої корови. Твір переповнений дверима які ведуть в нікуди, страхом і злобою.

Другий є логічним продовженням першого, хоча персонажі дещо і змінюються. Замість Т. чи М. (ключові жінки роману) з’являється Ліза, але насправді нічого не змінюється, і навіть прикінцеве самогубство головного персонажа виглядає якось ефемерно і награно.

Третій – це ніяка не історія Ромео і Джульєтти (як нам обіцяють в анотації) – це просто ще одна доза абсурду.

Після прочитання складається враження ніби тричі прочитав одне й те саме. Ці твори викликають відразу, але не тому що показують світ правдиво чи так як "не заведено говорити", ні, твори огидні тому, що в них вчувається страх, слабкість і тваринність. Це книжка, яка веде в нікуди.