Був козак...А як його звали?
Байдуже. Багато було.
І усіх їх удома чекали,
І усіх матері цілували
Зі сльозами,коли проводжали,
У доросле й змужніле чоло.
Був козак... А яке в нього було життя?
А байдуже. Бо життів так багато.
І байдуже які почуття мали юні й кохані дівчата,
Коли знали ,що можуть загинуть
І казали на долю :»Проклята!?»
Й все одно проводжали від хати...
Був козак...А що з нього стало?
Залишилась лиш пам’ять близьких.
І таких козаків є чимало,
Що залишили в полі одних...
Їх родини сльозами поливали
Те життя,що забрали у них,
Й все одно їх постійно чекали,
Що ось-ось ... і ввійде на поріг.
Та цього не ставалось...
Бо тіло їх навіки в поля проросло,
Із землею навіки зливалось
Забиравши своє ремесло.
Та душа їх назавжди жива!
Бо вона –вільний вітер у полі,
Дух свободи,джерельна вода,
Бо це рідні,чудові простори!
Бо їх подвиг –це ціле життя,
Це сьогоднішня наша Вкраїна!
Хоч в минуле нема вороття,
Та сьогодні стаєм на коліна...
Був козак...А як його звали?
Ні. Не байдуже нам,ні.
Не байдуже,кого все чекали
Очі зморщені,любі й сумні...