І здавалося б це просто день.
Нічого в ньому бути не можливо.
Здавалося б це просто голос,
Але його не має...
Це просто кохання павутина.
Це я плиту, навіюю собі дурні надії.
Бо він ніколи більш не прийде...
Здається все було як учора,
А минув уже десь рік.
Здавалося поцілунки його не скінченні,
Та мимоволі я їх уже і забула.
Здавалося павутина ніколи не закінчиться.
Щоб я могла все продовжувати плести
Спогади про нього...
Та проходить час,
І його як не було.
Залишилась тільки фотографія
І та нікому не потрібна.
Залишилась павутина,
на якій навіть павук не хоче жити.
Залишилось все, крім спогадів про нього.
І залишилась самотня павутина,
Наповнена спогадів і мрії.