Плакуча Серенада
Вітер Ірина — 1/05/2008 - 22:47
Зійшла, мов намальована, роса,
Схилилось небо над землею,
Чекаючи щасливого життя,
Сидів він обнімаючися з нею.
І мить здавалася легкою,
Так, ніби віє з поля вітер...
Між насолодою тремкою,
А між доріг - кривавий січень.
Мело з усіх сторін думки,
Буяло море почуттів
І усмішка давалася в знаки
Чутливих їхніх берегів.
А з неба падала зоря,
Плакучі верби нахилились
Не в ріки, навіть не в моря,
А легким дотиком до вилиць.
Співало сонце в сні глибокім,
Відкривши очі в далечінь,
Вони так низько, й так високо,
Впускаючи не свою тінь.
Лягли і трави спочивать,
У тишу плинули струмки,
Лиш очі, зв'язані блищать
Сильніш за золоті нитки...