Одвічний гріх
Деймос — 16/11/2011 - 22:19
Ця осінь любов і біль мені принесла.
Я рада цю біль відчувати,
Це значить, що я живу... Я ще жива...
Й про це хочеться мені кричати.
Кричу... від болі, від любові...
Кричу... Дишу... Живу...
А серце б'ється й прагне волі,
І тягне мене в висоту.
"Куди?" - запитую у нього,
Хоча мені вже всеодно.
Втікаю я в обійми ночі
І забуваю, що було.
А що було, того уже не буде,
Що не зробили втратили навік.
Бо ми не ангели, не біси - ми люди
І помилятись наш одвічний гріх.