Ведмежа змова
switlachok — 17/01/2011 - 22:58
На шафі мої дитячі ведмеді вчинили змову:
байдуже, що нитки та плюш –
а теж хочуть мене вчити жити!
Та в мене щодень – то нове зачароване коло,
і за дверима, чомусь, завжди – наступні двері.
І що ви верзете, старі волохаті ведмеді:
мовляв очі у вас меткі і все ви бачили!
Своїм мисливцям я вже давно пробачила,
мені ж не простили вони те, що мене вполювали.
І що, волохаті: лапами сльози втираєте?
«Серця іграшкові у справжніх людей…», – шепочете.
Для мене (крім плюшу) нічого давно не значите,
тож марно раду свою ведмежу у поміч мені збираєте.
Ну і де, старі волохаті, те мрійливе дівча,
що по світу збирало вас:
випрошувало, складало гроші?
Ваша мала безнадійно, мабуть, вже втрачена:
от і не бунтуйте – мовчіть,
волохаті мої, хороші.