Збірка: Реінкарнація
власне, подих заставляє знову вижити,
темп не спиниться, не взяти голіруч,
ми звикаємо до зрілого приниження,
не відмовившись від запханих онуч.
в цих обличчях не знаходжу щось прихильне,
дійсно тепле, вкрадено своє,
забуваю, щО насправді бути вільним,
бути осторонь без ставок і круп’є.
автентично незручно гортаю
аутизм у прогріхах прокльонами на завтра.
в нас на похороні теж завжди співають,
– не відспівують? – спивають! – правда?
ця безхмарність втопиться в тумани.
іржавітимуть без нас чужі сліди,
ми ж ніколи не верталися з афгану,
просто потай ми там не були.
так чому ж артерії як ринви,
і холодна кров не спинить дУші,
як же я не хочу перед кимось бути винен,
йти вперед. лиш вип’ю, не закушу.
09.12.10