Життя пошматоване, лише тому що хтось увірвав маленький шматочок, настільки мізерний, що і не видно. Але саме його не вистачає, саме він робить життя цілим, саме він є тією ізюминкою, про яку часто говорять, не замислюючись, що воно таке.
Інколи так не вистачає цієї крихітки, що хочеться кричати, але, як завжди, верзеш якісь нісенітниці про невдале життя, а твій співрозмовник слухає і думає: "Дурень. Не ти один такий, біля тебе сидить ще один".
Як завжди, знаходиш цю ізюминку в найнеочікуваніших місцях. Не смакуєш, а ковтаєш, змучений голодом. Знову караєш себе, що так і не відчув смаку щастя, а воно вже переварилося минулим і відклалося у спогадах, як солі в суглобах.
Ти, як найкращий мисливець, маєш зір і нюх, які бачать і відчувають все за сотні кілометрів, спотикаєшся об свою здобич, як сліпець, бо, перш за все, потрібно дивитися під ноги.
Побільше ізюму тобі в житті. Не переїдай і не спотикайся, особливо об щастя – розтопчеш.