У стінах задушливих, вбитих торішнім мовчанням,
У кімнаті зі склянок, розбитих зимовим риданням,
Смердюче повітря стелило газети підлогою,
Небуття простирадлом лягало, неначе дорогою.
Сміялось майбутнє гидкою тривогою,
Весну народили нехрещені, кинуті діти,
Нам нікуди, проклятим, руки і очі подіти.
Кому ж набрехати, що підемо далі,
Якщо за спиною смерті сіріють скрижалі?
Весна прилетить тихим вітром злих квітів,
А посмішки, згиблих невинно, тікають,
Бо тремтіти незмога у здешньому світі.
Бо розмитії хмари все тихіше співають,
Бо живі ледве-ледве весною страждають,
Бо світанки у березні сиві та кволі,
Штучне світло палає над труною недолі.
І розруха не спинить біль і смуток регресу.
Коли хочеш упасти ще нижче, спинись,
Бо весна надихає життям. Схаменись,
Кажуть, треба іти до прогресу...

ЗІ Пробачте за сумні постіндустріальні настрої:)