"Казки божевільної"
Ліана — 12/08/2010 - 22:57
Експерименти над пам’яттю
Літом не раз блукала цими дворами… Звичайна дівчина з голубими очима , густим коричнюватим волоссям і дивним поглядом . Чому його називали дивним або підозрілим , я досі так і не знаю. Та ,все - таки , щось мусило бути неординарного у моєму зовнішньому вигляді . Погляди мої завжди залазили туди , де б інші навіть не наважилися. Я знала те , після чого мене прозивали божевільною . Історії моєї підсвідомості заводили моїх друзів у придуркувату ситуацію . Щоб ви подумали про людину , яка увесь час ходить у навушниках з музикою і дивиться на вас глибокими і блакитними очима ,
ніби ,чекаючи чогось у відповідь ?Ви б запитали ,що я шукаю ? Я пройду
мимо ,залишивши слід у вашій зоровій пам’яті . Вас цікавить ,що лунає у тих навушниках? Лиш я знаю ,що слухаю пісні ті ,які він (людина в пам’яті) нав’язує мені у крихітну душу. Він – моя власна людина підсвідомості. Чому я ховаю його у голові? Ще досі не впевнена у тому , що тримаю його для якихось неординарних експериментів над моєю пам’яттю. Навіщо його згадую після всього ? Я завжди бажала ковтнути цей кусок адреналіну з його кров’ю , щоб прискорити торохкотіння мого пульсу і наддати крові переливатися у судинах , адже я вже не маю терпіння стогнати від того болю у руках. Мама в котрий раз розмащувала густе мастило мені по руках , щоб я заснула спокійним сном ,а тато лише бурмотів ,що ця біль – це причина того ,що не маю часу на
відпочинок ,ходячи на додаткові заняття з предметів. А «людина в пам’яті» витримувала свій біль у руках. Він колишній ,а я шукала нову здобич для пам’яті.
Людина в пам’яті
… шукала нову здобич для пам’яті… З ним я познайомилась через знайомих. Я завжди усамітнювалась ,коли друзі не сприймали мою залежність до музики. Літом я не раз блукала цими дворами ,де потрапляла поглядом на його вечірню тінь , коли він несподівано виходив з крамниці. Тоді я вважала ,що це містика , адже жодна людина мене не приваблювала у ті вечори , крім його тіні. Прямі і чорні пасма волосся лягали просто по шиї ,ледь докочуючись кінчиками до плечей. Очі були кольору зеленого моря. (Згадувала їх, коли в останню ніч ,перед від’їздом, дивилася на Балтійське море).
Близько до десятої вечора я уже знала його ім’я ,а пізніше і номер його аськи. Історія повідомлень в Інтернеті збільшувалася щохвилинно. Придумані захоплення ,смаки , дивакуваті історії ,ніякої сором’язливості при написанні повідомлення , лише вилізла
тоді , коли у відповідь прийшло наступне повідомленням зі змістом :»І хто ж цей
хлопець ,у якого ти закохана?» . Я була придавлена . Написала йому ,що хочу зустрітись через 15 хвилин біля школи. Він , звичайно ,згодився . Мені було цікаво ,що я відчуваю до цієї людини , яка старша від мене на шість років… Почуття кохання, захоплення, дружби чи простого знайомства…? Ще тоді я не знала ,що прийшовши на призначене місце , я жалітиму до останнього , дивившись у його очі ,я запам’ятаю їх надовго ,а відповівши взаємністю на симпатію ,зроблю себе іншою. Музика його душі вривалася в мої вени , не сподіваючись на обридливість , просочуючись щільно у клітини мого тіла. Тоді я лише вдихала дим його сигарет ,але згодом і сама притягнула цей дим собі в легені, очікуючи ,що він відчує мою невпевненість. Протягом години були поцілунки , які доводили мою пам'ять до зовсім інших спогадів. Щось кричало у мені :»Ти дурна! Не кохаєш!» , а щось доводило:»Ти ж зможеш ним керувати. Він піддається!».. Кому я мала вірити? Згодом пісні його душі були переписані у мою пам'ять , яка втягнулася сірою масою від сигарет. Протягом тижня я його покинула…
Твоя слабкість
… протягом тижня я його покинула…
Скандали були лише на емоційному рівні.(Він ніколи мене б не вдарив. Занадто слабкий). Моя пам'ять лише віддавлювала мене , описуючи події того дня. У суботу ввечері до мене задзвонив телефон. Коли я підняла трубку , то була шокована діями мого мозку.(!) Мій друг повідомив мені ,що «людина з моєї пам’яті» утекла з дому ,відправившись в нікуди.
Що сталося тоді з моїм мозком , залишилося загадкою(!) Що означає «Абонент в зоні недосяжності …Передзвоніть пізніше» ? Це його моментальний вибух емоцій. Добре ,що є інший його номер.
- Алло, ти де?
- Пішов з дому. Що тобі до того?
- Тебе всі шукають. Чому телефон вимкнений?
- Машина щойно переїхала..
В трубці , дійсно, чутно було проїжджаючі машини ,які невгамовно сигналили. Я не думала про те ,що буде далі. Дивилася вперед ,вдаючи ,що мені байдуже. Щось смикало всередині , переростаючи у скажений біль.
- Повернися.. Гаразд , я буду з тобою..
Брехала собі ,переборюючи страх(!). Думала ,що , можливо , зможу повернутись і почати все заново.
- Гаразд..
В той момент у мене закрутилося в голові. Здавалося ,що хтось кричав :»Загрузка мозку!» . Божевільна(!). На короткий час я втратила свідомість ,згадуючи Алісу ,яка опинилася в країні Чудес. Щось різко вдарило мені по обличчі і розбризкуючи, якась рідина опинилася в мене на очах. Це було огидно(!). Я ладна була вбити того ,хто, на мою думку, плюнув мені в обличчя. Коли я відкрила очі ,то побачила небо ,вкрите чорною густою масою. Хтось стиснув мою руку , міряючи тиск . Підвівшись , я оглянула те ,що завжди бажала випити через кольорову соломинку. При піднявши голову, я відчула , що чиясь нога бездоганно стояла на пасмах мого волосся.
- Підніми свою ногу !
- Ой , вибач, - сміх лунав з червоної дірки , яка знаходилась у горлі. Не хотіла б я бути лором . Лише вони детально знають , звідки завжди розповсюджуються ці дивні звуки.
- Підводься . Чи ти збираєшся тут так простягатися вдовж асфальту , привертаючи увагу ?
- Тихо! Встаю уже . Краще б допоміг!
- А тобі ,що важко ? Гаразд , тримайся за мою руку ,- постать середнього зросту подала мені руку , але я зразу ж упала на землю . При піднявши руку до носу у пошуках запаху в моїй пам’яті , я відчула знайомий аромат рідини.
- А чому в тебе рука мокра? Це з неї мені на очі падало бозна що?
- Вибач , магазину не було поруч , і тому не купив пачку серветок. Та й грошей би не хватило , бо в кишені лише пару монет. Сьогодні зарплату не видали .
- І це говорить мені «людина в моїй пам’яті» ? Поміж машин бігати тобі часу стає , а до магазину – ні ? Тобі б лише руки продавщиці показати , і всі серветки – твої .
- Досить глузувати з мене . Ти краще скажи , чого ти тут розляглася посеред асфальту?
Вирішила тепер так привертати на себе увагу молодиків , які частенько тут проходять?
- Стій! Я не дозволила тобі розмовляти зі мною. Придуркувата фантазія(!)
- - А тебе всі покинули . Поглянь, навкруги жодної душі .
- Залиш мене !Згинь… , - дивно те ,що я цього не бажала. Я хотіла дальше ковтати цю злість від нього , вдихати запах рідини , яка належала його тілу , дивитися на те, що колись боялась не побачити…
«Людина моєї пам’яті» покинула мене в моєму вимірі ….
Моя залежність
… «людина моєї пам’яті» покинула мене в моєму вимірі… Колись я ставала на коліна перед своєю фантазією , а всі лише глузуючи , говорили , що я божевільна . Я дивилася вслід моїй пам’яті , тримаючи в руках мобільний телефон ,чекаючи ,що великими літерами на екрані висвітиться ім’я «Людина твоєї пам’яті» . В той вечір він зник з номером свого мобільного телефону , зробивши мене залежною від бажання ковтнути цей кусок адреналіну з його кров’ю , щоб прискорити торохкотіння мого пульсу і наддати крові переливатися у судинах . Екран телефону вкрився синюватим світлом , очікуючи , коли натиснуть на зелену кнопку . Зелене світло моєї уяви(!)
- Він знову не з'явився у дома . Можливо ,ти приїдеш? Без тебе ми його не знайдемо
- Знову ви за своє ! Він хворий уявою або просто закоханий . Хіба цього недостатньо, щоб зійти з розуму ?! Сидить десь собі .. Так чого ж його тривожити?
- Вірю тобі на слові. Якщо знайдеш його , то задзвониш і повідомиш мені , гаразд?
- Всі ви однакові . Щось комусь потрібно один від одного . Дивні(!) Передзвоню .
- І на тому спасибі .
- Бувай .
Кров доходила повільно , а дим катався у моїй грудній клітці , мов на ковзанах , пальці тремтіли від натискань клавіш , а очі швидко втомлювались від того , що я вдивлялася у зелене світло моєї уяви . «Людина в моїй пам’яті» - висвітилось на екрані мого телефону . Товстий палець втиснув червону клавішу , тоді ,коли у слухавці пролунали гудки . Я лише почула , що мені потрібно вийти на свій балкон . Що я там побачила? Мій мозок припинив працювати(!) Тоді я була впевнена у тому , що залежна від цього шматка адреналіну ……
Життя в мені…
Тоді я була впевнена у тому ,що залежна від цього шматка адреналіну…. Диск,заповнений життям, знаходився в мені . Можливо , це було нове життя , але людина моєї пам’яті занесла вірус . Я вийшла на балкон , а він продовжував добивати в мені крихітне створіння.
- Ти зобов'язана зробити аборт! Ти усвідомлюєш ,що буде дальше зі мною , з тобою?
- Ти впевнений ,що тобі вистачить сили розтоптати диск із новим життям ? Це мій диск із власним вірусом , а твої лікарі не в змозі все це знищити , розумієш? Ти вільний!
Тоді він пішов , а я всю ніч просиділа біля вікна. Ні ,мені зовсім не було шалено . Я лише підтримувала те , чого він так бажав позбутися . Невже , він боявся , що Воно вийде з мене таким як він? Божевільний(!)Хтось твердив про те , що я вагітніла п’ять разів , а аборт робила лише чотири рази. Остання дитина мала бути його . Саме так і було , але з людиною в моїй уяві…..
Він
Він , і саме він , покидав мене посередині забрудненого асфальту , змішаних пилюкою доріг , чорних земель ,які тихо і безжально провалювалися від одного кроку . Він кидав у мене з великою швидкістю час , який зцілював рани , кидав коштовні вази , подаровані долею , знаючи ,що я можу втратити його дитину. Він неодноразово ґвалтував мене своїми думками ,притуляючи моє тіло до стін його квартири , питаючи чи кохаю я його . Я часто прикладала свої губи до його обличчя, залишаючи сліди від забруднених пилюкою рук .