Щось рідне..
Юліта Вітер — 12/08/2010 - 13:20
Росинку з гілки я струшу в долоню,
Ступаючи босоніж по траві,
У краї, де курличуть журавлі,
Де Батьківщині я, мов неньці, - доня.
Загляну в сині очі неба далі,
Позичу сили в дуба, що сто літ
Стоїть кремезний, наче цілий світ,
І слухає берізчині печалі.
Вплету в волосся павутинку літа,
Яке дари приносить всій землі,
Якому щиро раді мурав'ї,
Яке дарує нам барвисті квіти.
Лиш тут повітря свіже і пахуче,
І знову на городі мак зацвів,
І все лунає мамин ніжний спів,
І лиш сюди душа шалено кличе!..