Балада про кізяки
Дядько Валєра — 5/08/2010 - 01:35
Як тільки сонце лід розтопить - я йду на луг біля ріки,
Бо ще хтось інший перехопить сухі торішні кізяки!
Я їх і свіжими збираю - яж доки сніг не упаде,
Вони - гарантія врожаю! КІЗЯК мене не підведе!
Бачу вас,кізячки, -в мене серце мліє,
Розпирають мене гарні відчуття:
Якщо є кізячок, то живе надія
Що чекає мене СИТЕ майбуття!
Така вже, видно, моя доля: без кізяка - ну нікуди:
П"ятсот квадратних метрів "поля",додай садок іще сюди...
І все це добрив вимагає (а грОшей же на гній - катма)
От кізячок і виручає, бо ж дістається задармА.
Одне мені лиш дошкуляє: що раз, то більше збирачів:
Корова хвіст лиш підіймає - ті вже слідкують з-за корчів,
Як тільки: "хляп!" - летять з совками по те коров"яче "добро"
(А дехто й голими раками наповнює своє відро...)
І тут дістали "конкуренти" (ну і меткий пішов народ).
То що -вже власні ...екскременти мені возити на город?!
А дзуськи їм:усе ж не даром мій дід вважався куркулем!
Я - теж такий,і незабаром не матиму вже з цим проблем.
Візьму кредит у Приватбанку, куплю породисту козу -
І молочка літрову банку щодня з городу повезу,
А головне - тоді вже гною я не шукатиму ніде:
Збирати буду за козою усе, що з-під хвоста впаде!