Камінь відчаю
mateo — 6/03/2010 - 14:39
Збірка: Реінкарнація
Всі ми одягаєм непристойні лати,
Часто уквітчаючи чарівними перлами –
Але як же хочеться вміти прощавати
І хоч раз у вічі бути милосердними.
Та біда приходить вічно не одна,
Завше тверезієш в непристойній ноті,
Коли сором серце дивно спеленав
В десятини грішні або ж навіть соті.
Струмом обвіває звично в догоди,
Теплим і прискіпливо обвіяним обманом.
Не чекай ніколи щастя чи біди,
Бо вони приходять пізно й зовсім рано.
Погляд обтікає зимове проміння,
Холодом весняним віє здалека,
Уві сні кричу обірване «амінь» я,
Що давно молитвою душі плекав.
І розтерзані думки потонуть в небосхилі,
Я стою з життям наче вже над прірвою,
Океани болю щастя перемили,
Де слова, що шепчуть застаріле «вірую».
30.05.09