Можу дивитись на ту фотографію кожного вечора
І проводжати за обрій потяг – до зустрічі десь.
Ти помиляєшся іноді повністю – іноді в дечому,
Іноді злишся, неначе вкусив величезний ґедзь.
Іноді ти прокидаєшся, мріючи вголос
Про те, що нікому не скажеш – бо зазвичай
Таке кажуть тим, за кого лиш довго боролись.
Таке кажуть тим, кому зранку заварюють чай,
Таке прошепочуть, відводячи очі долу,
Здуваючи пасмо волосся від любих скронь.
І ходять, несуться думки, здається, колом,
Але вже бездумно тягне до ніжних твоїх долонь.
Я можу придумати сто або сто мільйонів
Причин, щоб мовчати і бути десь осторонь.
Але я не можу не думати: як холоне,
Ти й досі шукаєш моїх гарячих долонь?