Царівна Осінь
Юліта Вітер — 6/01/2010 - 22:10
Люблю твою засмучену усмішку
І очі, ледь наповнені слізьми...
Я поглядом своїм торкнуся трішки
Чарівної, далекої руки.
Загляну щиро у небесні очі...
Душа заплаче, мов зламаний птах,
Бо той листок, останній, дуже хоче
Обняти землю, скінчити свій шлях.
Коли скидаєш ти останню барву,
То посмішка остання опада.
В твоїх очах - у небі - стає хмарно
І під ногами іній припада.
Чарівна барва полетить у вись,
Замовкнуть птахи в горечі мовчання.
В душі, щойно схвильованій, з'явивсь
Шматочок болю, гіркоти прощання.
Прийди до мене, осене жадана!
Прийди до мене знову через рік.
І будь, царівно, невблаганна,
Сльозлива і вітриста, як торік!
Як боляче прощатися з тобою.
Коханою, чарівною... Люблю...
Люблю я осінню бродити самотою...
Не йди від мене, осене! Молю...