А дощ все ніжно моросив...
Юліта Вітер — 2/01/2010 - 20:44
Так хмари небо обіймали,
А дощик тихо моросив.
Щоб ми чужими більш не стали
Цей ніжний дощ мене просив.
Ти не спішив, а я не гналась,
Ти не казав і не мовчав,
А я гадала, – закохалась
У дощ, що падав і кричав.
Тебе не кликала й не гнала.
Ти не прийшов і не пішов,
Я дощ тоді ще більш кохала…
Коли він плакав, тихо йшов…
Ми не зустрілись, не прощались,
На роздоріжжі двох доріг.
А дощ хотів, щоб обіймались
Він наші сльози змити міг…
А я не вірила й не ждала,
А ти скучати не просив.
Любов тихенько відступала,
А дощ… все ніжно моросив…