Отрута…твоїх
очей…отрута
твоїх слав, поглядів…її
забагато…
забагато було в моїй
крові, в серці, в моїх
думках, в мені самій…
Так багато, що мій організм
якось самостійно почав виробляти
протиотруту, виробив імунітет…
І вона вже майже
не діє…
Лишилось зовсім трохи…
трохи спогадів, трохи
сподівань…як виявилось –
марних…
трохи поглядів, жестів, слів,
що вони були адресовані
не мені…але такі
очікувані саме
мною…
Це все йде…
поступово зникає з моєї
крові, як алкоголь –
повільно, але впевнено..
Випаровується із моїх вен,
з очей, разом із сльозами
і смутком,
з кожної клітини моєї
шкіри…повільно…щезає…
Ти був для мене сильнодіючою
таблеткою, що
викликає звикання…
своєрідним транквілізатором…
Я знов і знов верталась до
спогадів про тебе, про наші
короткі діалоги, що
були мені наче
живильна волога для
спраглого в жаркій пустелі…
пустелі моїх думок…
Щоразу, зустрічаючись
з тобою, я
пила отруту твоїх очей,
приймала сильнодіючі
таблетки твоєї чарівності,
щоразу збільшуючи дозу,
заливала все це
алкоголем твоєї вишуканості,
слів, жестів…
І мені було так добре
від того особливо
небезпечного для людини
коктейлю…
І було так солодко…
Наче більше нічого в світі
не має сенсу…
Але на ранок від тих коктейлів
шалено боліла
голова…і серце…
ще сильніше…
Ти знаєш, та недовготривала
ейфорія, викликана твоєю
присутністю, не варта була
того болю, що
залишав ти по собі…
Саме тому, свіжою,
не задурманеною твоїми
чарами головою я почала
розуміти, що настав час вже
відмовитись від наркотику
твоєї присутності…
Тим більше, що тобі
такий «залежний» був
непотрібен…
Тож, я поволі тебе відпускаю
зі свого наболілого серця, зі
своїх думок…
йди…так мені легше…
Я покидаю дурну звичку пити
твою отруту щоразу,
коли ти мені її люб`язно
пропонуєш…
хоч вона і була дуже
солодкою і п`янкою…
Але так довго тривати
не може…
моє серце не витримає…або
я зійду з розуму…
Я вилікуюсь, обов`язково
вилікуюсь до кінця…і
більше ніколи
тобою не захворію…
я вже маю імунітет…
P.S. дякую за хвилини
Ейфорії, що подарувала
мені отрута твоїх очей…
Хоч ти і сам про це
не здогадувався…
Дякую і прощавай…
Відпускаю…
здається, назавжди…
вже майже до кінця
відпустила…
Бувай…