Дощ
Анна Бабка — 11/04/2008 - 09:59
Плаче шибка дощами французькими,
Чую тупіт людей неупізнаних,
Дивлюсь в даль, що лишилась незримою,
Відчуваю щось досі негадане,
Запах осені в згаслому полум’ї,
Присмак сліз у вині недопитому,
Чорний кіт випромінює темряву,
Гасне свічка від вітру самотнього,
Сірі люди все сірими вулицями
Відміряють життя своє кроками,
Сонце хтось схоронив за туманами,
Спокій в серці віщує день завтрашній,
І холоне знов ложе порожнєє,
Подих губиться в темній аморфності,
А вітрини вогнями шаленими
Всі останки душі вишматовують,
Мабуть ми та на віки приречені
Милуватись дощами холодними,
Залишати вино напів випитим
І шукати вогні між туманами,
Мабуть, нам так в житті і судилося –
Обирати лиш мокрії вулиці
І сьогодні чекати день завтрашній,
Засинати у ліжку самотньому.