Стати вітром...
Ганнуся — 4/12/2009 - 22:45
Як завжди,сиджу уночі
Перед аркушем паперу
(обов ` язково, вирваним зі щоденника – така вже традиція)
На столі тремтить свічка,
У плеєрі грає меланхолійна пісенька,
пишу…
Кому?...
Куди?...
А головне: Навіщо?...
Та,яка різниця?!
Хтось,можливо,і прочитає…
А може і ні…
Комусь хочеться стати найкращим,
Комусь – першим…
Хтось бажає віллу і авто,
А хтось – спокійну і затишну хатину в селі…
А я хочу бути вітром…
Він вільний,
Він самотній серед натовпу,
Він сумний і одинокий,
Але такий швидкий…
Якби я була вітром,
Певне, була б холодним,
Пронизуючим наскрізь..
…Осіннім…
Від якого завжди всі так
Невпинно ховаються…
Зав ` язуються шарфом,
Вдягають капюшон і рукавиці…
І тікають…
В кремезні будинки,
В затишні кав ` ярні,
До когось в обійми…
Або була б теплим
І ніжним подихом вітерцю влітку,
десь на вечірньому пляжі…
А десь на пісочку,біля моря,
Сидів би самотній Ти…
А я би огортала Тебе
Теплом,
Ніжним заходом сонця…
Торкалася б Твоїх плечей,
тихесенько дихала б Тобі на вушко
морем…і ніжністю…
Я б сиділа ось так,поруч,
Забувши про те,що я –
Вітер…
А Ти б мовчав,
слухав прибій,
пропускав би крізь пальці пісок,
як час..
А я б заздрила тому піску –
він в Твоїх руках,
ти його торкаєшся,
а до мене торкнутись
не можеш…
Знов забуваю,що я – вітер…
Торкаюсь Твого лиця,
дивлюсь у задумливі очі,
цілую вуста…
Чи може стихія цілувати?!
Так!Якщо зуміла покохати,то цілувати
теж може –
теплим подихом прощальних
променів сонця торкаюсь їх –
Твоїх губ,
Твоїх очей…
Легко і ніжно торкаюсь
Твого волосся…
…Вперше…
Я божеволію від ніжності…
Я згораю в Тебе на вустах,
в Тебе на плечах,
в Тебе на руках…
Але я – Вітер…
всього лише стихія…
І Ти не знаєш про мою
любов…
Божеволію від того,
що Ти поруч, але не зі мною…
Востаннє торкаюсь волосся…
І лечу за горизонт –
аби знов божеволіти
від думки про Тебе…
про Твоє волосся…
про Твої плечі…
про Твої вуста…
про Твої очі…
Невже так буде вічно?!....
Більше не хочу бути вітром!!!....