Сталеві хвилі, вітер, хмари,
Гроза дугою день згина,
В човні весло – одне, без пари.
Човном правує бистрина.

Аж мерехтить йому, старому:
Верба, стіжок, ген корч кривий...
Так близько берег...
           Мимо дому
Несе спітнілий чорторий.

Якесь просмолене закляття
В полоні мокрім шепче „дід”...
   Слонячі вуха чи латаття
      Байдуже хляпають услід.

Copyright © Tamara Hanenko