Про кінець
68 — 27/10/2009 - 04:17
Те, що ми народимо колись дітей, ще не означає, що апокаліпсису не буде. Звісно, така ілюзія полегшує існування – думка про те, що життя не переривається, що по нашій смерті планетою далі бігатимуть мільярди людей, але ж усі ми розуміємо, що рано чи пізно це станеться, при чому, швидше за все, зовсім не через природні причини – якщо оцініти усі ризики, то, мабуть, дуже ймовірним є те, що люди самі себе винищать, хоч це не так уже й важливо, важливіше інше – ніщо не є вічним. Все зникне. Цей текст не має жодного шансу пережити планету. Рукописи горять, ще й як горять – згорять колись усі до одного, колись не важливо буде – жили Парменід, Ніцше, або Маркс, чи не жили, – все це марнота. Планети виникають і згорають, а люди – лише малесенькі комашки на одній із них.
І все ж варто зрозуміти, що наша епоха – переломна. Звісно, так твердили в усі часи, але з певного ракурсу зараз і справді розпочався новий епізод існування людства. Вперше, лише в двадцятому столітті, люди нарешті отримали змогу власноручно знищити свою планету. Тому сьогодні до життя не можна ставитися так, як це було в дев’ятнадцятому столітті. Це два різних життя – до ядерних боєголовк і після них. Людина атомної епохи не може сприймати усе всерйоз. Недаремно технології дозволяють нам сьогодні говорити про віртуальні світи, а підлітки з головою занурені в інакшу реальність по той бік монітору. Це не лише втеча, прояв сублімації і так далі. Це ще й жест, сигнал: життя не таке вже й справжнє, ми добровільно відмовляємось від тотальної реальності на користь альтернативних невизнаних реальностей. Коло замкнулось і всі збожеволіли: люди, яких сотворила природа їхньої планети, можуть підірвати усю цю природу і усю цю планету. Тепер вже немає здорових, є просто різновиди і підвиди захворювань. Ми всі різні – маємо інші симптоми, але усі рівні, бо хворі. Будь-який расизм чи кастові забобони, усі ієрархії відтепер є ірраціональними рудиментами. Людство перетворилось у співдружність хворих і завжди підсвідомо готових до можливості зникнення.
Тому на руїнах старого світу народилось щось нове, це – НЕОДЕКАДАНС. Життя заради життя. Формула «ніщо не вічне» перетвоилась у формулу «ніщо не довговічне», що означає: ніщо не має довготривалості, тривалість взагалі як така зникає. Майбутнє стає міфом, а минуле – занадто минуле, воно залишилось десь там далеко серед руїн старого світу. Єдине, що ми маємо – це теперішнє, і єдине завдання, яке постає перед нами, людьми передармагедонної доби, – заповнити це теперішнє максимально інтенсивним існуванням, щоб, можливо, нажитись за усі ті покоління, яких уже не буде через кінець світу. Проте, людина стала надто слабкою. Вона надто звикла до втечі від реальності – у книжки, у телебачення, в інтернет, в алкоголь і наркотики. За двадцять років корпорації витворять нові, набагато досконаліші прилади для втечі. Тому, швидше за все, людина передармагедонної доби навіть не помітить апокаліпсису. Не буде жаху, сліз і страждань, всі просто зникнуть.