Осінь
refleceion — 21/10/2009 - 02:55
ОСІНЬ
Сьогодні, як ніколи я відчуваю її, вона проникла у всі сфери мого життя, вона заполонила мої думки і мрії, вона надала мені наснаги до життя. Вона розфарбувала мої марення в густі кольори, вона подарувала усамітнення і спокій. Я довго до неї йшла, підбираючи фарби і символіку, образи та віджети. І ось за вікном осінь.
Закриваю очі і бачу теплий малиновий плєд, чашку гарячого зеленого чаю і таку рідну мені постать, яка схилилась над новою книгою, в одній руці зажатий сірий олівець, в зубах стирчить трубка набита вишневим тютюном, клуб диму повнять кімнату і заплутуються в моєму волоссі, більше за все на цьому світі я люблю цей запах, він дає мені снаги іти далі, він дає надію на тепло і дім. Голова повертається до мене і я бачу найріднішу посмішку.
Потім я відкриваю очі і озираюсь навколо. Нічого….. я бачу пусту кімнату і відкритий навстіж балкон з якого дує пронизливий вітер, я бачу залишену на підвіконні книгу, пожовклі сторінки якої вкриті губною помадою. Моєю улюбленою губною помадою, хоча ні ……. Твоєю улюбленою губною помадою. Я часто так роблю: фарбую губи і торкаюсь сторінок які т перегортав своїми пальцям, так я можу тебе осягнути. З тих пір я не фарбую губи.
Я викнула малиновий плєд тому, що він пах вишнею, а я більше не люблю вишень. Вони викликають рвоту і сльози. Я не п»ю зелений чай, я люблю тільки каву, можливо через це я не сплю, а можливо через те що віти дерев занадто голосно зі мною розмовляють.
Сьогодні гарний день о шостій ранку небо було такого насичено-синього кольору що аж боляче було дивитися через півгодини воно почало світлішати і тоді я зрозуміла, що в мене більше не має дому. Я втягувала цигарку за цигаркою і скурювала по черзі намагаючись визвати задуху. Але мій організм перестав відчувати біль чи щось інше. Сьогодні гарний день, доріжка біля дому вкрилась новим листочками і в них виднілись сліди твоїх кросівок. Я читала їх і ми разом сміялися і плакали, вгадуючи настрій з яким ти на них наступав. Сьогодні гарний день, я набрала номер таксофонного автомата, що стоїть на зупинці і слухала як милозвучно він грає і вдивлялася в напружено-здивовання обличчя перехожих сьогодні гарний день, я ішла по коліях дитячої залізничної дороги и рахувала шпали.
Я намагалась не думати і знаєш мене майже вийшло.
Я більше не дивлюсь на ліхтарі і вибираю неосвітлені ними стежинки, адже ти так любив світло. Я не вимикаю лампи і вже повністю звикла користуватися свічкою. Я більше не п»ю вино не їм солодощів, я перейшла на м»ясо. Спеціально не дожарюю його, щоб відчувати смак крові. Завтра напевне я викину книгу тому сьогодні ввечері я знову нафарбую губ, востаннє. Я боюся що скоро перестану розмовляти, адже і так все зрозуміло.
Я боюся прощатися з усіма, тому дотягую до того моменту коли закривають метро і запрошую людей в гості. Я боюся……боятися. Бо це найболючіше. Я більше не можу формально жити. Наступило повне забуття, я просто втомилась, а ще я відчуваю приближення і це мене дратує бо змінити нічого не можливо. Я боюся закінчувати писати бо тоді я зрозумію що пора влягатися в ліжко, а це найстрашніша з усіх мук, лежати і слухати історії гілок коли нестримно хочеться кричати і вити вовком, але сьогодні лише півмісяця тому доведеться зачекати.
Сьогодні гарний день і я боюся, що він закінчиться, бо тоді я забуду тебе, адже тільки сьогодні твій день, ні краще сьогодні твій останній день……… ч мій останній день, але в великому розумінні це не дуже відрізняється……
……….з рукава халату я дістала клочок бумаги і почала читати, я подумки поверталася до того моменту, до тієї кімнати, вдихала вишневий запах цілувала твої руки, а потім зайшла медсестра Наташа і повела мене на вранішні процедури, промовляючи, що кризи уже минув, і мені можна буде погуляти на вулиці. Але я боюсь…..там осінь…там знову осінь..