☼
switlachok — 12/09/2009 - 18:27
Дорога проростала у мені
немало-небагато – двадцять років…
Душа тремка усе казала: «Ні!».
І був тісним весь світ широкий.
Дорога ниткою лягала уві сні,
або кричала – тужно так – совою...
Дорога проростала у мені…
Душа усе ж лишалась кам’яною.
Але одного весняного дня
моя душа, немов стрімка ріка,
не утерпіла – й вийшла з берегів…
Кількість рецензій: 5
Середня оцінка: 9.00