Байдужість
Bittersweet — 31/07/2009 - 18:24
Великі сині очі,кольору безмежно глибокого неба топли в гірких сльозах.Краплі котилися по щоці,виїдаючи їхню благородну блакить.Серце розривалося від розпачу.Вологі сліди на її обличчі здавалося вже довіку не зійдуть з нього.
Безмежно синє небо поволі ховали важкі хмари.Напускалася злива.Вона безжалісно змивала яскраві акварелі осені,лишаючи лиш посірілі пусті вулички.Лиш де-не-де побачиш чиюсь не знайому збайдужілу постать.Та ось вже й вона сховалася серед чорних тіней.
Немов та свічка тлієш ти на моїх очах.Я це бачу,але прожоджу повз,бо ж чуже мені твоє горе...
Сьогодні вночі я не спала,чула твої несамовиті ридання...крізь сон чула й прокинулась.Більше не стулила очей.Нащо мені снилася,гадаєш я винна у твоїй розпуці?Ні,не винна і не хочу бути причетною.Я пройшла повз тебе,як інші,не беручи до серця твого горя.
Сьогодні зранку напустилася злива,ллє,неначе з бочки.Сьогодні зранку я знову побачу тебе,знаю,що не зможу оминути цієї зустрічі, бо доля завжди посилає мені слабких.Минулого року я всиновила хворого хлопчика.Я зовсім випадково опинилася у дитячому будинку напередодні Нового року.Цей хлопчик був безнадійно хворим.Йому пророкували прожити не більше місяця.Я пам`ятаю його очі,сині-сині,теж сині...приречені потопати у сльозах.
Хлопчик стояв біля ялинки,а коли побачив мене,підбіг,немов обпечений,вчепився у руку так міцно-міцно.Я нахилилася до нього,а він мені:"я хочу розповісти вам своє бажання...я хочу сім`ю,бодай на місяць,дуже.."Я вже казала,що всиновила його у Новий рік.Він помер на моїх руках рівно через місяць...
Стою на вулиці,а переді мною немов скляна стіна.Погано видно далі ніж на відстані простягнутої руки,але її постать я впізнаю завжди.Он вона,стоїть з парасолькою в руках,вона навіть не розклала її,бо ж лише ці важкі краплі приводять її до тями.
Наближається,тепер я добре бачу,що зробило з нею горе за цю ніч.Вона постаршала років на двадцять,сива фарба торкнулася її волосся,сині очі потьмянішали,зітліли.Мені страшно,я тікаю.Ховаюся від її горя.
Ти наснилася мені знову...Але якась тиха,спокійна.Ти була у весільному вбранні.А я прийшла до тебе на свято з великим пакунком.Пам`ятаю,як ти зраділа подарунку,а коли розгорнула...там було фото мого синьоокого хлопчика,розумієш,у рамочці,перев`язане чорною стрічкою...
Сьогодні нарешті сонячно.Світило -привітне й ласкаве.Виходжу на двір.Блукаю по колу чекаючи,але я добре знаю,що не побачу тебе сьогодні,і взагалі більше ніколи...