Театр однієї акторки
Bittersweet — 31/07/2009 - 18:22
Я- акторка невеличкого театру- будівлі з невиразними стінами,сухим фронтоном,трухлими балками,потрісканою стелею,зношеними сходами,розграбованою гримеркою,в котрій тхне вбиральнею та поїженим щурами мотлохом.Я- акторка театру-столиці культури,втілення духовності,а також жебрацтва й безталання.Я-акторка цього театру...єдина.
Сьогодні в мене чергова репетиція.Хоча вона,напевно зайва,я вже давно призвичаїлась до своєї ролі-ролі пішої на шаховому полі.Зауважу,що це головна роль у виставі,навіть якщо ,на перший погляд,це здається нелогічним.
Завтра прем*єра.Душа в тремтливому очікуванні.Багато часу пішло на декорацію,а ось афіши не буде.Боюсь розголошувати,бо прийдуть небажані гості і атмосфера безпосередньості та відвертості буде втрачена.Я чекаю лише на тих,кого сюди приведе серце.
Урочистий день настав.Жалюгілний ззовні,облюбований мною усередині,театр відчинив передній вхід,чекаючи аншлагу.Завісу піднято-дійство розпочалося.
Огорнуті шовком, невидимі амури поцілять у серце моєї героїні.Обличчя торкне знайома гримаса-необережна усмішка,зацькований погляд.Антракту не буде-почуття ,зазвичай,не витримують перерв.Героїні судилося зазнати миттєвого щастя,але за задумом найліпшого автора, найкращого трагіка всіх часів,Б***,вона заплатить за нього життям.
Звучить кода-час завершення.
Ніхто й ніколи не дорівняється до моєї майстерності-нікого й ніколи не покладуть до домовини разом з його героєм.А я жила її життям,не маючи свого,переймалася її почуттями,немов власними і зараз відчуваю наближення фіналу...
Опустити завісу...
Овацій не чути-зала пуста...