Повертатись пора...
Черезова Варвара — 29/03/2008 - 11:38
Я ще в серці твоїм, але то вже триває задовго, -
Повертатись пора, і розлуки мені не спинити.
Кораблі на світанку рушають в далеку дорогу.
Прощавай, бо чекають на тебе дружина і діти.
Ще два дні і дві ночі ти маєш, щоб все те забути,
Стерти з пам’яті все, і кохання, – воно таки грішне, -
Мої кучері, очі, вінок з полум’яної рути.
Як забудеш мене - буде дихатись значно вільніше,
Як зумієш забути, то розум одразу вернеться
І розвіється димом любов, і відьомська та сила,
А натомість назавше ти матимеш пустку у серці, -
Власноруч своїй мрії тендітні обрізав ти крила.
Теплі ночі розпусні, що радо на двох ми ділили, -
Тільки спогад тепер, що зігріє серденько лиш трішки.
І когось (не мене!) називатимеш ніжно ти «мила»,
І свого (та не нашого) сина вкладатимеш в ліжко.
Обійми мене, любий, лишилось у нас ще півночі.
Я благаю – цілуй і збреши, що побачимось знову!
І не перші – останні так капають сльози дівочі.
Прощавай, моє се…
захлинулось риданням півслова.