Великодні дзвони
Li-Tium — 1/07/2009 - 20:12
Дев’ять грамів свинцю — подарунок впритул і на виліт!
Усім, хто бажає покласти кінець нуднуватій драмі,
Де не літають, позбувшись магічних окрилень,
Де не співають божественних, сонячних арій…
Жебраки спозаранку рікою стечуться до храмів —
Славнозвісна прикмета. Пора святкувати Великдень!
Розговітися… Значить — позбутись квітневих запоїв?
Хліб та кагор. І спокута. А потім — безбожне застілля.
Кров, і тіло, і тисячі "мертвих тіл", повних віри святої.
Тисячі мертвих душ, повних волі своєї (свавілля?).
Ледве видно краї… Хтось зайвої знов перехилить,
Криво всміхнувшись до себе: “Давай-но іще гіркої!”
Натхнення переплететься (чи переболіє?) з похміллям,
Вірші формуючи бездушні, дволикі, попсові — круто…
Замішані з брудом і барви, і звуки, і коні — стильно…
І майже втрачено рай. І пекло. Поміж Цезаря й Брутта
Маргінального кольору, місце забарвиться в руту:
Бий (у дзвони!) — приймай удар!!!
І живи!
Коли в слабкості сильний...