Сповідь графомана
switlachok — 13/06/2009 - 18:14
Поети гламурні,
ви всі з мене дружно знущаєтесь:
насміхаєтесь, обзиваєтесь.
Нарекли
графоманом.
Бездарою.
Просто придурком.
Та хіба я винен – скажіть! –
що вірші мої усе пишуться.
Хоч я знаю: від них
нікому нічого
на серці не лишиться.
Та букви приходять вночі.
До ранку роздирають мене!
Я вірив, то невдовзі мине.
Та дарма -
спасіння від них нема.
Я клятими ночами
питаю їх: «Для кого ви?
Мені ви не треба!
Для інтернет-сайтів
Чи щоб очі Ворду мозолити?»
Поети гламурні,
як ви такі мудрі,
то поможіть – вилікуйте мене
від поетичної прокази,
що так пече,
обпікає,
струпами гидкими
вкриває
моє серце…
Чи ви думаєте, Поети,
що у графоманів
серця зовсім
(як і хисту)
нема?
А дарма…
Бо проказа -
невиліковна.