У спілкуванні вакуум,
і розуміємо лишень,
ті образи що в нашій голові,
зринають привидами тьмяними.

Клюємо стіни у нерозумінні,
малюємо ілюзії легкою аквареллю,
Шануємося в мові німотою,
блукаємо у власному абстрактно поклонінні.

Картина повторяється та ж сама,
на щастя дощ змиває фарби,
і полотно непізнано біляве,
своєю силою полонить розум.