Різнокольоровий... (4)
olvia — 9/05/2009 - 19:28
Збірка: Різнокольоровий...
4.
Таня лежала на чомусь м’якому і вогкому.
- Мамо!
Вона відкрила очі. На якусь секунду здалося що вона вдома, лежить на своєму м’якому ліжку.
Перед очами все гойдалося. В голові знову запаморочилося. Збоку щось сиділо.
- Мамо! – вигукнула Таня, повернувши голову до істоти.
Істота провела долонею по волоссю дівчинки. Такою холодною та шершавою. Таня здогадалась що ця рука належить тому, хто її притягнув сюди.
- Що я тут роблю?... Чому мені так погано?
- Звідки я можу знати що ти тут робиш. Прийшла вже до тями, то я піду бо справ ще куча.
- Стривайте, вона підняла голову, вглядаючись в плавучий краєвид. – Як називається це місце?
- Я то звідки знаю?
- Тобто?
- В мене немає Часу на марні балаЧки.
- Будь ласка. Здається, мені вже краще...
Салатове поле розпливалося, заклубочуючись із насиченими темно-зеленими листям на деревах. Вохристий шлях товстою лінією йшов за горизонт.
Принаймні Таня знала що закляття подіяло. Вона розгубилася. Піднялась на ноги, хитаючись зробила декілька кроків, вийшовши з голубої тіні дуба. Істота що сиділа поряд вже зникла, що правда Таня помітила це лише зараз.
„Це сон, це цілковитий сон! Чудово, тепер більше не буду довіряти подібним обіцянкам. Що-ж, коли це сон то нехай все буде казка.”
Куди ж піти? Таня вийшла на дорогу, вдивляючись в яку сторону вона веде. Горизонт так близько, набагато ближче аніж в реальності. З іншої сторони возвеличувався густий ліс. Дівчинці ще ніколи не доводилося бувати в лісі, особливо такому гарному. Гострі голки на соснах, широке правильне листя що стоїть як луска. Коричнева кора цікавою сіткою обгортає стовбур. Ці дерева такі живі, такі живі істоти що навряд чи можна їх назвати тупим словом рослина. Крючкувате коріння то там, то сям вибивалося із чорної землі. Підійшовши ближче, Таня відчула на собі важкий подих, наче повітря з лісу подуло на неї. Пилюка піднялася вверх проблискуючи, знову уляглась. Всередині себе щось стиснулося. Дівчинка поглянула на своє блакитне платтячко. Яке ж воно яскраве! Звісно, воно й раніше було не тьмяним але тепер аж світилося. „Не варто так хвилюватися”, - подумала вона й ступила вперед. Переступила коріння. Трава під ногами, листя зовсім не шаруділо.
Земля провалилася під ногами. Приємне повітря підхопило й понесло. Юпка як парашут розкрилась, як парасолька. Горизонт кудись зник, провалля стало голубим небом із сріблястими хмарками. Таня спокійно опустилася на землю. Попереду село з червоними дахами. Весело підстрибуючи дівчинка помчала вперед. Вона зовсім не відчувала своєї ваги, хоч летіти як пташина ще не могла.