Заколисана травами міських споруд,
Вона ховала до тебе очі
Й навіть поштовх підземних руд
Не спинив її тої ночі.

У відтінках загублених слів,
Ти збудИв її чи просто збУдив.
Вона лишила по собі не чіткий слід
Аби міг її якось забути.

Ти губився ховаючи погляд у комір,
Ти наводив спогади рис.
Вона не рухалась, вона чекала доти,
Доки ти своє серце до неї ніс.