ЛЕГЕНДИ ЗАКАРПАТТЯ

(Присвячую чудовому екскурсоводу - імені не пам"ятаю,
що вів нашу вчительську групу Закарпаттям у березні 1987 року
і сипав, сипав, сипав карпатськими легендами...)

РІКА ПО ІМЕНІ РІКА

Гірські струмки і потічки,
збігались хутко всі річки -
бог роздавав їм імена.
Гуляла десь лише одна:
то потече в рясну долину,
то до плеча гори прилине,
загляне, бо цікава, в хатку,
напоїть ласкаво ягнятко -
і що за вдача отака?!
прийшла останньою ріка.

Місцевий бог був строгим звіку,
вважав, як личить чоловіку,
що треба дівці мчать без духу
на перший клич його щодуху.
- Геть, непокірливе дівча, -
всевладний гнівно закричав.
ударив посохом суворо,
і зник.
Мовчали древні гори...

Хай те нікого не хвилює,
бо й досі весело дивує,
хутенько Хустом протіка
ріка по імені Ріка.

ВІТА

Маленька скромна Віта.
А закарпатський вітер
Несе легенди світом,
Як едельвейса квіти.
Когось осяє світлом
Очей пухнасте віття,
Прикрите самоцвіття.
Маленька скромна Віта...

В ДОЛИНІ НАРЦИСІВ

Гордий і стрункий
гірський нарцис
з льодниками сплив колись униз...
Довго
у долині бунтувавсь,
але зрештою таки прийнявсь
і тепер квітує залюбки
побіля Тиси і Ріки.

***
Гори, сині гори, мрія моя -
скромну й непоборну, її плекала я.
Плаче співанка, рветься з грудей,
З розвалин древніх замку
красуня юна йде,
Біле покривало, довга коса -
все рікою стало,
не гине краса.
Снігом чи рястом - в гору піду,
Рожеву квітку щастя
у вірші покладу.
Вклонюся тихо й чемно-
чекай мене, чекай,
в легенду нескінченну,
я ще прийду в цей край...

Copyright ©Тамара Ганенко