Квиток на мільйон
Li-Tium — 21/04/2009 - 23:19
Збірка: Синдром мінімаліста
Win!
Не знаю імені цього хлопчини, тож назву його Він.
Він у дитинстві втратив батьків, жив у дитбудинку, а потім — у каналізації. Він був самітником, а мріяв стати багатим. Якось Він спробував влитися у соціум — став знімати житло, ходити на роботу, платити податки, зустрічатися з дівчиною, дивитися телик, купувати туалетний папір (без чого раніше чудово обходився!) і — втратив мрію. Якось Він побачив на блакитному екрані волоцюгу, котрий знайшов лотерейний квиток із джек-потом, і все зрозумів!
Зараз Він часто швендяє повз кіоски з лотереями. І мріє про зірваний джек-пот ...засинаючи в обіймах теплотрас.
Лузер
"Біле, чорне. Хха! Таки біле..." — рахував зебру пішоходного переходу Станіслав Лузер.
Він вийшов із дому раніше звичайного і мав прекрасний настрій. Ще б пак! Три роки кропіткої праці менеджером середьної ланки нарешті оцінено, як належить — наказом про призначення на посаду заввідділенням.
"Тепер з Оксанкою поберемось, як я й обіцяв..." — каблучка вже давно муляла йому в кишені.
...Писк гальмів!!! Глухий удар!
Причина смерті — ГРЗ (але сорок сім років по тому). Білі смуги для лузерів — існують!
Щаслива сімка
Вперше за останні п'ять неділь Оксанка переглядала свій e-mail. Серед різного спаму знайшла лист від свого колишнього — Толіка Безбідного:
"Не можу без тебе. Не знаю для чого живу. Не знаходжу сенсу... І як бути далі7 Хм… Сімка… Чомусь ставлю "щасливу сімку" замість знаку питання. Може нарешті пощастить?"
Станіслав Лузер другий місяць перебував у комі. Лікарі не давали найменшої надії...
Оксанка тихо здалася: "Може й справді, з Толіком пощастить?"
Затримка
Вечір був славним. Приємну атмосферу затишності “Пана Піцермана” підкреслювала (якщо не створювала) "Confessa" Адріано Челентано. Піца, пиво — романтика! Темна свіжа вулиця — прогулянка містом. Діло йшло до ліжка, коли йому на мобільний зателефонували.
“Щось сталося?” — запитала Оксанка.
“Та так... з роботи... Пусте.” — відбрехався Толік.
“Настав твій час...” — дівчина стояла перед дзеркалом, тримаючи в руках тест. Галька мала лише один день затримки: “Позитивний... От ти і попався голубчику!” — раділа вона, набираючи Толіків номер.
Обручка
Оксанка — майже — забула про Стаса. Все переконувала себе, що поміж брудних простирадлів стало сьоме небо щастя.
“Ми будемо разом завжди-завжди?”
“Угу...” — підтвердив він, надягаючи туфлі.
“І ти ніколи мене не залишиш, правда?”
“Угу...” — прогудів він, поправляючи краватку. І, йдучи до дверей, додав:
“Тре йти. У мене корпоратив. А завтра поговоримо, іде?”
Оксанчине: “Так.” — затерлося скрипом дверних завісів.
Перед святкуванням п’ятої річниці фірми, Анатолій Безбідний заїхав додому, забрати дружину. Він так поспішав, що ледь не забув надіти обручку, заховану у внутрішній кишені піджака.
Гарна пара
Галька була вродливою дівчиною, але й прагматичним, цілеспрямованим стервом. Вона все життя хтіла вдало вийти заміж. І коли закінчила школу — подалася до великого міста, буцім навчатись (хоча вона — вже усе вміла!). Підчепити кавалера, запудрити йому мізки і закохати в себе — не було для неї чимось новим. В арсеналі Гальки була тяжка зброя (секс!). П’яте знайомство — стало вдалим! Він мав квартиру, машину, престижну роботу! Джентльменський набір, одним словом!
Галька загадково посміхалася собі задзеркальній. Її тішило, що на сьогоднішній вечірці хтось із колег Анатолія скаже: “Дивіться, он пані Безбідна, з чоловіком. Справді, гарна пара!”.
Оксанка (Зрада, Совість і Смерть)
Толік не запрошував до себе, відмовлявся переїздити до Оксанки. Їхні зустрічі були досить короткими і регулярними, що викликало підозри. У них не було майбутнього. Не впевнений: обман, що розмежував парканом її і Толіка, розкрився чи ні, але...
Стас! Стас... Вона відчувала, що втратила (зрадила!) частинку себе. Останнім часом аж занадто гостро. Вона каралася, плакала і... пиячила. Чи можна спокутувати таку зневіру? Чи можна пробачити?
Біжучи лункими коридорами лікарні до його палати, Оксанка зустріла Стасову матір.
“Не приходь більше сюди, дочко. Нема вже його... Нема більше...” — сухо промовила жінка.
Пан або пропав
Хоч, як матір переконувала, що тільки не говорила, але він не вірив. Він мусив її побачити...
Він ішов туди, де раніше був їхній дім. Станіслав минув зупинку, ятку з лотерейними квитками, людей, що випробовують удачу... Озирнувся назад і придбав квиток:
“Або пан, або пропав! Побачимо: може пощастить!”
Перед під’їздом він зупинився й поглянув угору. Там — вікна квартири, де його не було кілька місяців. Він не встиг викрикнути: “ні”, як став свідком секундного польоту.
Станіслав держав Оксанку на руках. Вона хрипіла і пускала ротом кров.
Її останні слова були: “Пробач... я думала — ти помер, пробач...”
Еля (Квиток на мільйон)
На лавці в центральному парку Станіслав нервово палив: “Чому все саме так? Шалене везіння і невезіння водночас: довгоочікуване підвищення і аварія, неймовірне воскресіння із коми і самогубство тої, що мала стати дружиною... Чому все так нерівноцінно?!! Отака вона справедливість?” — емоції розривали його на клапті, він ледве стримував сльози і злість. Він зіжмакав перше, що потрапило в руку — папірець з кишені, і пожбурив його камінцем...
“З вами все добре? Якщо ви нікуди не поспішаєте... я знаю одну каверну, за рогом.” — Станіслав підвів очі. Мила, тендітна дівчина, на ім’я Еля, зверталося саме до нього...
Джек-пот
В затишній каверні, Еля частувала Станіслава Лузера смішними історіями, розкрадаючи вправною злодійкою його смутки і жалі. Під смачну каву та "Waiting For The Sun" гурту The Doors, Еля промовила:
“От ти кажеш шальки терезів з “везінням” та “невдачами”?.. Те, що ми познайомились, величезне везіння? Тоді зараз ми мали б ціаністий калій сьорбати замість кави, правда?. Або... ой! Відчуваєш? Зараз будівля рухне! Аж ні... це — просто вантажівка проїхала.”
Саме в цю мить безіменний волоцюга, збирач порожніх пляшок, простягнув брудну руку до зібганого папірця з написом “лотерейний квиток”. І зі словами: “Може виграю щось на пиво.” — запхав його в кишеню.