Треба жити...
Черезова Варвара — 17/04/2009 - 11:03
Візьми мене до рук, неначе пух.
Таку легку, що можу полетіти.
Це досі не печаль, а тільки літо.
І мушлю прикладаючи до вух
Ти чуєш голос: «Просто треба жити».
Візьми мене до рук, неначе світ.
З гармонією, вибухом і… Серцем.
Де світло від верхів і аж до денця.
Де сумніви – тонкий, прозорий слід.
Минулих і неправильних проекцій.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 10.00