Іноді мені здається, що ти навчився б бути тільки моїм...
Рахувати всі зорі, що змочують ноги русалкам...
Проте тільки іноді, частіше із тілом твоїм,
Ми граємось в хованки. Ми граємось в ігри без правил.
Іноді я відчуваю твій тілесний подих,
Що так нікчесно задихається в мені...
Я бачу надто сірі, що ведуть в безодню, сходи,
І світло, яке видно лиш в тіні.
Іноді мені здається, що всі говорять і мовчать про нас,
Білосніжний ремінь на плечах трамвая.
Тільки іноді на тому світі всіх людей рятує час.
Нас з тобою не врятує вже посмертна змова.
Іноді я дозволяю мріяти собі про аромат твоїх очей.
Крім тебе, за тобою і в тобі - лиш так можливо жити.
Але частіше я вдихаю аромат розбещених ночей.
Дозволь хоч перед смертю трохи покурити.
Про автора
Ім'я
Іра
Місце проживання
Львів