Олені на подвір'ї????
CHUCK — 11/12/2008 - 16:45
Оцінка: 10/10
Гарно, якзавжди зі смаком, граційно... Вишукано /Виліпила б кисть руки твоєї
з довгими пальцями/
ПС Хм... цей - не перший ваш твір, який дивиться на мене цими оленячими очима)) Це вже ваша візитівка на глосі!))) Дякую, справді чудово, нічого лишнього)
- Ввійдіть, щоб залишити коментар
- Подивитись предмет рецензії.
***
Tamara — 11/12/2008 - 20:00Щире спасибі, Chuck, за такий зворушливий відгук. (Аж трохи якось дивно, від вас :))) У всякому разі, - звикати небезпечно :)
Що справді олені гуляють собі у вас на подвір/ї???
CHUCK — 12/12/2008 - 18:21Лиш понад міру зловживання,
Призводить з часом до звикання!
***
Софросюне у всьому!!!!)))
***
Tamara — 12/12/2008 - 21:24добре б якби тільки понадміру :) До хорошого звикаєш швидко, здається що то вже тобі належатиме довіку (take it as granted, як кажуть американці), а воно тобі візьме - і враз зникне:) через те ж ото люди на холодну воду дмуть потім :)
Олені, - я було вам про них написала, але мені все то зникло (кляті комп“ютери:) Ходять, по дворах і парках, і навіть часом бачу їх з вікна на роботі (у нашого госпіталю тут широка площа поряд з парком). І не тільки вони, а й білочки (сірі), і зайчики (в мене їх аж 5 в двір навідується, та й стрибучі ж; і квіти мені поїдають), і гуси та дикі качки стадами (ну ці вже , - тільки по парках), часом - ракуни, тхори. І все те не боїться, що його підстрелять і засмажать :) (хоча на дорогах ... - часто попадають під автомобілі...)
Ті білочки й зелена трава на просторах маленького Нью Джорзі вразили мене ще в перший день по приїзду; це все - за півгодини від бетонно-скелястого шумливого мегаполісу Нью Йорку. А ще неподалік - океан, гори.
Красиво...
CHUCK — 13/12/2008 - 00:41Ви ніби з неба до мене промовляєте... ніби з раю земного... і сама ви ніби ангел ..співчутлива, всерозуміюча... мудра (щей в госпіталі працюєте)... А в нас у Львові, оце щойно передали, тисячі людей з роботи вигнали (остаточно зупинився автобусний завод)... вікна мого бункеру виходять на смітники і я щодня з балкону спостерігаю океанічні припливи і відпливи місцевих бомжів..) скоро їїх стане армія... і мені лишаєтся тільки молитись щоб і собі не поповнити їх лави... Почорному заздрю вам білою заздрістю)) і дякую за ці "неземні" візії)
то легко, кажуть, говорити, але все ж...
Tamara — 18/12/2008 - 00:02Дякую, Чак, за таке відкрите серце. Розумію ваш біль, хоч раю, на жаль, на землі нема (тільки часом - в душі і в серці..), кругом плюси і мінуси, але те, що я описала - дійсно гарне. В госпіталі я працюю веб дизайнером, мій контракт - до наст. осені - а далі не знаю, як пощастить... Звільняють тут теж багатьох, економіка пішла донизу по всьому світу, тут теж всі скаржаться, - хоча... що вони знають про бідність... Можете писати мені на tamarahanenko@gmail.com, якщо коли захочете чи матимете які питання. Свого часу я написала велику інформативну книгу про цю країну, уривки друкувала в багатьох тут укр. газетах, але книгою так і не видала, - задорого, а спонсорів не знайшлось. Може частину поставлю на Глосу якщо зберусь. Не піддавайтесь настрою, у вас є талант, розум і, мабуть, молодість, то - немалі скарби :)