Сиджу я тихо і дивлюсь
У зоріне,спокійне небо,
Нарешті вже мені вдалось
Поринути в безодню темну.
Про що ти думаєш, коли
Сижу я поряд із тобою.
Так швидко пролітають всі думки,
А ти насичуєшся мною.
Про що ти думаєш,коли
Тече швидка,бурхлива річка.
Чи дозволяєш всю печаль свою
Їй затопити різко.
Про що ти думаєш,коли
Від тебе далі віддаляюсь,
Чи відчуваєш як в грудях
Серденько твоє завмирає?
Про що ти думаєш ,коли
Згасає сонце в небокраї,
Чи хочеш прилетіть туди,
Де я від тебе вже ховаюсь?
Я хочу вірити ,що ти –
Один єдиний,лиш для мене,
Що будеш поряд ти тоді,
Як опадає груба скеля.
І те каміння,як печаль,
Десь пропадало швидко.
І сонце тихо,наче знак,
У душу лагідно світило.
Тоді змирюся я з усим:
І з муками,своїм стражданням,
Та треба твердо знати лиш ,що ти,
Не в силах мене забувати.
Я прилечу і обгорну
Своїми крилами кохання
Тебе ,можливо,бо не в силах вже
Терпіти ці страшні страждання...