Протяжність
МаріЯ — 2/01/2008 - 17:21
Чим довше, тим далі відходиш…
Так, що не можу дотягнутись.
Час мов навіжений
Трощить, ламає, божеволіє…
Навіщо світло не заломлюється?
Для кого це все робиться?
Невже тобі так приємно знати,
Що я знемагаю тут
Без тебе!!!!!!!!!!!!!!!
Ти залишив так і не бравши
Найсвятіші у світі стосунки
Знову «не»…
А Ти пробач, прости, благаю
За те, що я неспокій сію в простір той, освячений тобою.
Не знаю хто і що у тобі.
Не знаю твого світу ні на мить.
А серце не кричить, не ранить доти,
Коли душа не заболить.
Болить-болить, чого не знає
На що я серце прирікаю?
Кого й навіщо я кохаю, якщо це мариво лиш днів.
Якщо це вигадка умів..
Це помста долі, трунок волі минулих днів, майбутніх снів..
Мій милий ні на мить.
Спустілі погляди й долоні,
Затиснуть спомин ще у скроні..
Й на тому все.
Час пронесе.
Отак минає те, чого не було.
Отак я марю тим, кого не знаю
А серце вже кохає, вже страждає
І в біль реальності пірнаю
По вінця трунок допиваю…
Твого чарунку..
Я кохаю…