Заплямована тінню неба,
вона вміла любити.
І насичена запахом квітів,
вона вміла радіти.
Не зіпсована відвертістю світу,
вона вміла терпіти.
Не розмита сльозами літа,
вона вміла вже жити...

Він розмив всі кордони " я вмію",
розплатившись за це почуттями.
Він спромігся вивчити хмари,
залишившись один з думками.
Він знайшов нові таємниці,
зупинивши звичайний хід часу.
Він довершив весь образ весною,
загубивши у снах свою волю...

"...міг би - кинув під ноги їй всесвіт"
"...знаю й не буду ламати"