Абсолют*
Лукреція Крон — 20/10/2008 - 15:28
Від тебе завжди пахло смолами й дощем, а я трагічно розкладала на бруківці квіти
Не довіряв доцільності прощень, не помічався у співдружності зі світом
Ловив мелодії в холоднім дні дзеркал, висмоктував екстракти евкаліпту
З весни зіниць, а з поміччю лекал - ти малював криві на манускриптах
Як божество творив на свій манер, вигадував тип зброї і убрання
Пустих кімнат-заповнених печер, де з підданими грав у виживання
Невтомно кидався у бій з своїм млином, який розкидав навкруги змарнілі руки
Відпоювала пристрасним вином, на честь закінчення (на день!) війни й розлуки
Носився з пістолетом у руці, немов навмисне - знов звертав в пітьму провулків
В туманах швидше гоїлись рубці, але загоїлося й прагнення притулку
Серед задимлених приміщень кабаре, у келихах з портвейном або віскі
Чекав, коли сп’яніння прибере, всі спогади з пекельних битв колиски
Твоя легенда - мікс тяжких зітхань, між іншим на столі лишав послання
А потім йшов - рішуче, без вагань, не розтягаючи надовго мить прощання
І кожен раз у світлі ліхтаря, коли ховався силует по прірвах ночі
То все здавалося - розходиться земля, ти повертаєшся востаннє - й тільки очі...
Червоно-жовте марення в хмелі, або насправді інфернальний блиск рубінів
Лиш мить - тавро запалять на чолі, або розірве серце постріл з карабіну
А потім - синє полум’я долонь, і напівшепотом розмови, різкість жестів...
Пульсує ніч в глибинах зблідлих скронь; ти - щось в мені... заблизько до інцесту
У подиху мішались сірка й біль, а поцілунки на руках лишали шрами
І голос віщував мені незмінний штиль, відносність берегів й густі тумани
Трагічність того, як закінчується шлях, омитий відчаєм, прикрашений льодами
Та ми й надалі все ж мандруємо в віках, обмінюючись мовами й містами...
Вуста розпалені - могла б я присягти, і розписатися слізьми на тілі ночі
Та ти зупинишся - "Здається, час іти...". І хай вже дощ водою північ змочить...
Ти не говориш мовами дерев, й так слабко віриш у можливість порятунку
Що я любитиму завжди - на свій манер, дарма що небо тут найнижчого ґатунку...
* в значенні: ідеальне, першорідне