Ніколи не буде...
Lana — 3/10/2008 - 23:21
Міняються будні похмурими днями,
І побіжать роки за роками,
Коли почуття ховаються в нори-
Я вірю у світло к кінці клоридору!
Дощі і тумани-хороша погода,
Та жити із болем- не насолода,
І жити в минулому-більше не сила,
Та в душах своїх ми не грішили.
Пора, прощавай, минула весна...
Яке примітивне тримірне буття,
Ми вже не підемо ніколи у гори,
А буде лиш світло в кінці коридору...
Над вечір не будем на балконі стояти
І вітер не буде фіранкою гратись,
Того що не було-ніколи не буде,
То, що ж я чогось ніяк не забуду?
За вікнами сутінків синіх не буде,
Не будем вдивлятися ми у нікуди,
Дощу не почуєм і шелесту листя,
І ти не розірвеш мого намиста..
Я скажу коханню-віднині ти вільне,
Хоча розумію-це божевілля.
Хай осінь у парку нас не настигне,
Лиш серце від болю у мене застигне.